Now I'm in Ivano-Frankivsk, Ukraine

13.05.2022

Війна і зайва вага

Я майже кожен день спілкуюсь з новими людьми. Це допомагає підтверджувати той факт, що моє переселення 14го не надто відрізняється від переселення багатьох людей зараз. Ті ж проблеми, ті ж думки, ті ж дії та розмови. А ще зайва вага (або втрата ваги, але це рідше). 

 

Кожен другий переселенець в розмові згадував про те, що набрав вагу. Одяг став затісний, а новий немає змоги купити. Це безперечно додає стресу.

 

В 14му все було простіше. Набагато простіше. Але зайва вага мене таки перемогла. Я хочу поділитися своїм досвідом та проговорити помилки, щоб ви могли їх відслідковувати у себе. А коли ви розумієте, що відбувається, це легше контролювати. 

 

На початку війни я важила приблизно 69-70 кг при зрості 175. Була нормальна і ця вага мені дуже подобалася. В мене був плаский живіт, великі груди та сідниці. Сьогодні в мені важко впізнати ту дівчину, тому що змінилася не лише фігура, а й обличчя. Фото внизу "до" та "після". Після "після" я набрала ще 10 кг, але фото наразі немає, тому що немає змоги до них дістатися. Загалом я плюсанула 35 кг.

 

Я не можу сказати, що зайва вага - це те, що заважає жити. Навпаки, це відкрило для мене нові можливості. Наприклад зйомки для каталогів з одягом sizeplus або моделінг - я, наприклад, виходила на показі Андре Тана у Києві. Це також змінило ставлення оточення до мене. Насамперед чоловіків, які почали до мене ставитися як до людини перш за все. Але це все лірика. Мало хто хоче вийти зі своєї комфортної ваги та змусити ноги носити ще половину тіла, як це вийшло у мене. 

 

То ж давайте розбиратися, чому так сталося. 

 

Літо 14го пройшло доволі цікаво. Було мало роботи і багато вільного часу. Спочатку я місяць жила в Одессі. Я їхала туди усього на 2 тижні, але так і не повернулася. Потім поїхала в Ладижин, це Вінницька область. Там жили мої родичі. Спочатку все було нормально, але потім у мене почали зʼявлятися нічні кошмари. І чим далі, тим гірше. Дійшло до того, що я майже перестала спати. 

 

Десь з серпня місяця я почала отримувати багато замовлень на фотозйомку. То ж працювала на основній роботі з девʼятої до шостої віддалено. На сьому у мене була фотосессія, а вночі я обробляла фото. У мене був тільки старенький ноут, тому це займало більше часу на обробку, ніж зараз. Тепер година зйомки це десь 4 години обробки, але раніше це займало десь 8, а то і більше. Я лягала спати о 2-3 ночі і вставала о 8й. На вихідних працювала фотографом у нічному закладі. Тоді додому поверталась не раніше третьої ранку та мала зробити фото до обіду наступного дня. То ж на вихідних я взагалі майже не спала. А ще серед ночі прокидалася через свої сни.

 

Я навмисне завантажувала себе роботою, щоб не спати. Тому що кожну ніч мені снилося, що моїх батьків вбивають. Уявіть собі, що ваші батьки помирають кожного дня. Це було так реально - просто жах. Особливо мене накривало, коли закрили блокпости, неможливо було ні заїхати, ні виїхати, та ще й почалися сильні обстріли важким озброєнням. Я не знаю, як я взагалі це пережила. Але, хочу відмітити, що цей жах був тільки в моїй голові. Батьки собі спокійно спали у ліжку біля вікна і особливо не переймалися звуками градів за вікном. А під час дуже сильних обстрілів просто ховалися у сауні на першому поверсі. Моя уява наробила мені дуже великої шкоди. То ж перш за все, варто слідкувати за тим, щоб не вигадувати зайвого. 

 

Американські біологи проводили дослідження про те, як такий режим впливає на зайву вагу. Навіть один тиждень недосипання сприяє набору зайвої ваги. Брак сну впливає на засвоєння жирів і пробуджує почуття голоду, а хронічний недосип погіршує стан здоров’я, негативно впливаючи на всі системи організму. Келлі Несс, статтю якої я знайшла для підтвердження своїх висновків, стверджує, що брак сну зробить людину менш чутливою до інсуліну. То ж якщо тривалий час жити у моєму ритмі можна отримати інсулінорезистентність. І я її отримала. Простою мовою це стан, коли клітини твого тіла умовно голодні, інсулін бере із крові глюкозу і несе її до клітини, але рецептори не реагують. Саме в такий спосіб я набрала вагу. Замість того, щоб нормально реагувати на інсулін, моє тіло відправляло усі смаколики напряму в жирове депо. Доречі, дослідження показало, що люди з обмеженим сном виводили ліпіди з крові швидше, скоріш за все теж через високий інсулін. Бо він стимулює виведення ліпідів з крові жировою тканиною. Ще брак сну може впливати на травлення і не менш важливо - на засвоєння їжі. 

 

Напевно, багато хто помічав, що після безсонної ночі хочеться більше їсти. Я не стала виключенням з цього правила. Тому між основними прийомами їжі почала підʼїдати печиво. Їла не тільчи через брак сну, але й через тривогу. Про переїдання від тривожності я писала тут. Не буду повторюватися. Якщо помножити переїдання через недосип на переїдання через тривогу, то отримаємо нові знання про власне тіло. Теперь я знаю як працює інсулін. лептин, кортизол, можу розшифрувати показники ліпідограми та багато іншого. 

 

Не можу сказати, що це якісь нові знання, але якби я знала про те, як стрес впливає на моє тіло, мабуть намагалася б більше спати та не спокушатись на зайві смаколики. Поступово мої гормони виходили за рамки норми, а апетит збільшувався. Збільшувалися розміри порцій. Нажаль, опанувати себе я не можу і досі. 

 

Знизити вагу не так просто, як здається. Набагато простіше було худнути у вазі 70-80 кг. Коли за тиждень можна було втратити 3-4 кг. Я памʼятаю, коли працювала в залі, правильно харчувалась, рахуючи калорії, за місяць скинула усього 2 кг. При тому, що моя вага була близько 100. То ж можу відповідально сказати - якщо ви поповните ряди тих, хто побачить в своїх аналізах порушення обміну речовин, вам може бути дуже складно повернути себе назад. Коли я худла, мене трусило від голоду, я пітніла, мене нудило. Я памʼятаю, як прийшла до свого майстра на маникюр, вона не могла працювати зі мною, тому що у мене тремтіли і пітніли руки тому що я не їла вже 3!!! години. То ж спроби худнути швидко закінчувалися мігренями та поганим самопочуттям. 

 

Тому закликаю не повторювати моїх помилок і відслідковувати де тривога, а де голод. Перше, що ви маєте зробити - дозволити собі їсти все. Не потрібно обмежувати, бо замість стрункого тіла ви отримаєте додатковий стрес. Насправді найдієвішим способом розправитися з переїданням є розмова з собою

Зазвичай за допомогою їжі хочеться отримати емоції чи заглушити їх. За щось порадіти, або пожаліти себе. Наприклад: я бідна нещасна, одна переїхала, у мене немає підтримки, люди ставляться вороже, я заслужила цей круассан. А ще зараз "не в тренді" отримувати радість. Багато бачу повідомень про засудження тих хто продовжує жити - постить сторіз, ходить в кафе та купує собі красивий одяг. Але я вважаю, саме зараз потрібно радіти. Радіти тому, що у тебе є життя, тому що воно може закінчитися будь-якої миті. Бо коли немає радості - немає життя.

Якщо погано - краще подзвонити подрузі, або на гарячу лінію психологу. Хочеш порадувати себе - знайди більш екологічний спосіб. Можна зайняти свій мозок плетінням, вишивкою або малюванням. Або знайти інший привід для радості. Згадайте, що приносило вам задоволення раніше та спробуйте повторити це.

 

Якщо ж тривожно і хочеться пожувати, можна замінити умовну ковбасу чимось корисним. Я, наприклад, купила собі моркву - тепер гризу її. Коли відчуваю, що шлунок повний, їм гарбузове насіння. Чомусь його я багато зʼїсти не можу, навіть лущеного. 

 

Можна запропонувати собі челендж - 100 днів тренувань. Або планка 5 хвилин. Це теж може відбити бажання поласувати чимось.

 

Сподіваюсь, моя історія допоможе вам не наробити помилок зі своїм тілом. Колись це все закінчиться, тривожність знизиться або зовсім пройде. Я розумію, що війна зруйнувала звичний для нас світ, але зараз час переосмислити своє життя. І насправді це велика можливість нарешті почати жити так, як хочеться. Неможливість змінити ситуацію може призвести до вивченної безпорадності, втратити віру у свої сили та цінності. Але якщо ви зможете відкритися світу, опанувати негатив, що вирує всередині, взяти на себе відповідальність за свій вибір, ви побачите, як зміниться ваше життя. Мені стало легше, коли я перестала думати, що чогось не вистачає, а почала концентруватися на можливостях і позитиві. 

Знаю, зараз важко робити хоч щось. Я втратила землю під ногами двічі. Неможливість повернутись у рідне місто, користуватись улюбленими речами, носити одяг, що висить у шафі та пахне домом - все це руйнувало мене. Цього разу я намагаюся відслідковувати подібні думки і насильно міняти їх на позитив. Це важко, але кожен великий шлях починається з маленьких кроків. День за днем, непомітно, крок за кроком. Не час здаватися. Ми потрібні нашій країні, ми потрібні собі та сімʼї. Здоровими, щасливими та квітучими. 

 

Нехай у вас все буде добре. Мрії збуваються і буде мир у всьому світі! Бережіть себе!

 

Посилання на статтю Келлі Несс